Одеса, Львів, Дніпро: чи стане Україна країною економічних кластерів

В Україні триває дискусія про те, як реформувати економіку після війни. Однією з ключових ідей є перехід від радянської системи адміністративного поділу до моделі економічних кластерів, які б об'єднували регіони навколо великих міст.

Зараз економіка країни — це фактично кілька окремих «протокластерів» зі своїми центрами: Львів на заході, Одеса на півдні, Дніпро та Харків на південному сході, Київ у центрі. Ця структура дісталася нам у спадок від УРСР, коли територію ділили на області та райони для мобілізаційних потреб, а не для розвитку бізнесу.

Приклад Польщі показує, що адміністративна реформа може стати поштовхом для економічного зростання. Там у 1999 році кількість воєводств скоротили з 49 до 16, що посилило місцеве самоврядування та допомогло залучати інвестиції. В Україні перший крок уже зроблено: замість 490 районів створили 136 укрупнених, а також систему об'єднаних територіальних громад.

На думку аналітиків, наступним кроком має стати формування економічних кластерів на базі територіально-економічних районів. Для кожного з них потрібна своя модель розвитку.

Центральний район (Київ, західні області) міг би розвивати логістику, транзит товарів до ЄС та інноваційні технології. Тут варто робити ставку на середній бізнес і створення вільних економічних зон.

Донецько-Придніпровський район (Дніпро, Харків, Запоріжжя) потребує державної підтримки для відновлення промисловості. Це може бути модель державно-приватного партнерства, подібна до південнокорейської.

Південний район (Одеса, Миколаїв, Херсон) має перспективи у туризмі, портовій інфраструктурі та вільних торговельних зонах. Тут потрібна дерегуляція та кредитне стимулювання малого бізнесу. Приклад Іспанії та Туреччини, де такі зони створюють біля портів, може бути корисним.

Формування кластерів має ініціювати місцева влада, а керувати ними — ради інвесторів, а не чиновники. Держава зосередиться на безпеці, обороні та соціальному захисті.

Такий підхід дозволить громадам впливати на якість бізнес-середовища, а отже, і на рівень життя людей. Головне — уникнути моделі, коли всі рішення ухвалює центр, а регіони лише сплачують податки.