Одесити про зимівлю під обстрілами: залишаємось, бо тут наше життя

До холодного сезону в умовах війни зазвичай готуються завчасно. Але цьогоріч розмови про зимівлю точаться не лише навколо запасів чи утеплення оселі. На тлі прогнозів про нові масовані атаки на енергетичну інфраструктуру та ймовірні перебої зі світлом і теплом одесити дедалі частіше замислюються: залишатися вдома чи виїжджати? Місцеві жителі поділилися своїми планами.

Для багатьох одеситів рідне місто — це не просто адреса, а спосіб життя, який будувався роками. Прив'язаність до вулиць, друзів і звичних справ часто виявляється сильнішою за тривогу перед невизначеністю.

«Не хочеться виїжджати зі свого улюбленого міста. У нас тут робота, все життя, тренування, друзі, люди. Тут кожна вулиця, яку не хочеться кидати. Я до сих пір якось тримаю позитив — не знаю як, але вдається. Тому я бажаю нам всім, щоб нікому в будинок не влучало нічого», — говорить Тетяна.

Окремою опорою для містян залишається віра у військових. Саме вона допомагає не будувати життя навколо страху й не розглядати переїзд як єдиний можливий вихід.

«Ні, не планую виїжджати, буду в Одесі. Я сподіваюсь, що перезимую, що буде все у нас нормально. Я вірю в ЗСУ. Тут живу з 79-го року, їхати не хочу. Діти, правда, закордоном, але я тут», — розповідає Надія.

Одесити вже пережили чотири воєнні зими та чимало труднощів. Тож перспектива п'ятої не лякає їх настільки, щоб полишити звичне життя й рідне місто. Люди сподіваються, що зможуть провести ще один непростий сезон удома.

«Ні, не планую переїжджати. Будемо тут якось зимувати. Куди тікати від цих проблем? Я вже так до них пристосувалась, що не знаю. Я вже навіть не прокидаюсь вночі через обстріли. Що буде, то буде», — каже Людмила.

Для частини містян вирішальним аргументом залишитися стає родина. Йдеться про літніх батьків, яких складно вивезти, і залишити яких не дозволяє сумління.

«Ні, не планую. У зв'язку з тим, що тут є багато родичів, батьки, які похилого віку і їх дуже складно вивезти з території України, а залишити їх немає можливості і совісті», — пояснює Світлана.

Не менш вагомою причиною залишається буденність. Навіть під час війни потрібно ходити на роботу, водити дітей до школи й планувати звичні справи. Саме рутина створює відчуття опори та не дає легко зважитися на переїзд.

«Планую залишатись, напевно, не виїжджати. В мене двоє дітей в школі, робота. Важко це все», — ділиться Зоя.

Отже, для кожного рішення залишитися в Одесі має свою причину — родина, робота, діти, звичний ритм чи просто небажання залишати дім. Попереду ще одна зима, і ніхто не може наперед сказати, якою вона буде. Втім, відповіді містян показують: навіть у постійній невизначеності люди продовжують планувати й шукати опору в тому, що для них справді важливе.