«Найперше — розвідка»: рятувальник з Одещини розповів про роботу ДСНС під час війни

Дату свята обрали не випадково: саме 17 вересня церква вшановує ікону Божої Матері, яку вважають покровителькою пожежників і рятувальників. Та навіть у професійне свято особовий склад залишається на місцях, адже цієї ночі Одеса знову була під російською атакою, і за кожним викликом стоїть чиєсь життя.

Віталій Лабутін прийшов у службу після кількох років на будівництві — просто зайшов у відділ кадрів і залишився. Каже, що давно звик до такого ритму: підтримує форму в спортзалі, а вільний від змін час присвячує відпочинку. Помилки у цій роботі не буває, тож на виїздах він хвилюється насамперед за колег, з якими разом заходить у пожежу. Постійна увага одне до одного з часом перетворюється на міцну довіру.

«Ми намагаємось підтримувати один одного завжди. Якщо під час пожежі колега травмувався, то там надає допомогу швидка. Ми не зупиняємо свою роботу. Після пожежі ми допомагаємо, чим можемо, але під час пожежі там вже є психологи, є швидка допомога», — розповідає рятувальник.

Передбачити, скільки буде викликів за зміну, неможливо, тому спорядження й форму перевіряють заздалегідь. Не обходиться й без прикмет: «Наприклад, одягати на зміну нову бойовку чи нові сапоги — це до пожежі. Ми ж самі не знаємо, що буде через пів години».

Складність гасіння залежить від висоти будівлі, доступу до осередку займання та ваги екіпірування. У багатоповерхівках буває, що доводиться підійматися пішки на 20-й поверх і вище — у бронежилеті, з апаратом та іншим оснащенням. Окрема категорія — кораблі: метал нагрівається, температура всередині дуже висока, а конструкції ускладнюють роботу.

Серед типових помилок цивільних — пізній виклик, неправильна оцінка масштабу займання та спроби впоратися з вогнем самотужки. «Коли намагаються самотужки гасити, і багато є випадків, що вони наражають себе на небезпеку: лізуть в полум'я, а потім отримують опіки. Наприклад, коли траву намагаються самі тушити. Потрібно ж мати бойовий одяг, якесь спорядження, а вони лізуть, а потім отримують опіки і на цьому все», — зазначає Віталій.

Повномасштабна війна докорінно змінила роботу: якщо раніше основними викликами були пожежі, то тепер рятувальники постійно працюють і з наслідками обстрілів — розбирають завали, шукають постраждалих, ліквідовують займання. Перед будь-якими роботами на місці удару найперше дбають про безпеку особового складу.

«Найперше — це розвідка керівника. Бійці починають розкладати лінії, готуватися до гасіння пожежі. Розвідка — це дізнатися, чи є там внутрішні люди, чи є якісь небезпечні, взривоопасні предмети, чи є електричний струм. Це все робить старший», — підкреслює сержант.

Через удари по нафтобазах та об'єктах із великими запасами пального дедалі частіше трапляються масштабні займання. «Так, зараз збільшилось таких пожеж, як нафтобази. Це дуже складні пожежі — ємності з маслом. Ці пожежі фізично виснажливі. Вони довгі, їх неможливо за короткий проміжок часу загасити. Об'єми великі, там доводиться виснажливо працювати», — наголошує Віталій.

Полегшують роботу серед руйнувань нова техніка й обладнання, але умови залишаються непередбачуваними: ніхто не може бути певен, що удар не повториться. «Складнощі полягають в тому, що є повторні прильоти, тривоги. В цей момент ми не можемо гасити пожежу. Змушені входити в укриття і це заважає повноцінно працювати», — каже рятувальник.

Ризик для життя існує не лише від вогню: людину може засипати уламками, травмувати пошкодженими конструкціями або застати повторний удар. У службі вже були постраждалі й непоправні втрати. «Дуже шкода, у нас начальник координаційного центру загинув на пожежі. Дуже хороша людина була. Це офіцер, який, напевно, гідний цього звання. Таких людей дуже мало. І його дійсно дуже шкода», — згадує Віталій.

Попри постійну напругу, думки про власну безпеку час від часу все ж з'являються. «На прильотах, коли ракети повторні, дуже всіх шкода. Всі виїжджають і не знають, повернуться чи не повернуться додому цілими. Не треба про таке думати, звісно, а хоч не хоч все одно десь замислююся, що може бути і повторний прильот. І все може бути», — зізнається рятівник.

Війна зробила надзвичайні ситуації майже звичними: те, що раніше здавалося винятком, тепер може статися будь-якої ночі. Для рятувальників це означає знову їхати в епіцентр небезпеки — рятувати інших і берегти себе. Найкраща вдячність їм — розуміння того, якою ціною дається кожен порятунок.