Що одесити вважають головним у місті: від моря до гумору

Одесити передусім цінують у своєму місті не пам'ятки, а атмосферу, яку творять самі жителі. Серед рис, які роблять Одесу особливою, називають волелюбність, самоіронію, гостинність і вміння об'єднуватися попри випробування.

Фотохудожник Борис Бухман зазначає, що бути одеситом — це покликання, яке не залежить від місця народження. За його словами, місто завжди зберігало свободу самовираження, навіть коли його намагалися захопити чи обманути.

Підприємиця Олена Гурова, чиї крамниці та житло неодноразово руйнували російські обстріли, наголошує на здатності одеситів повертатися до звичного ритму після важких ночей. Вона розповідає, що вранці після атак місто знову живе: відчиняються магазини, батьки ведуть дітей до шкіл, люди п'ють каву та жартують. Для неї також важливою є можливість розвивати власну справу саме в Одесі.

Ігуменя Серафима з Свято-Архангело-Михайлівського монастиря коротко окреслила п'ять складових міста: свобода, гідність, гумор, незламність і талант виживання.

Військовий капелан Василь Вирозуб, який провів 70 днів у полоні, додає до цього переліку міський фольклор, оптимізм і вміння єднатися. Він також підкреслює багатокультурність Одеси, яка сформувала її волелюбний характер.

Окремою темою стало море та портова ідентичність. Для багатьох опитаних Чорне море — невід'ємна частина відчуття міста. Як зауважила Олена Гурова, можна місяцями не бувати біля узбережжя, але знання, що воно поруч, важливе. Василь Вирозуб пов'язує з морем відкритість Одеси до світу та нових ідей, згадуючи Приморський бульвар і запах солі з кавою.

Чимало уваги одесити приділяють збереженню старої архітектури. Старі будинки з балконами, колоритні дворики, арки та ліпнина, на думку опитаних, формують обличчя міста. Олена Гурова закликає не дати Одесі перетворитися суцільно на новобудови. Керівниця ГО «Родина Янголів Світла» Ангеліна Любчак, мати загиблого Героя України, зазначає: старі фасади руйнуються і через недогляд, і через війну, тому потребують особливого захисту. Вона також згадує Оперний театр, Пале-Рояль, Старокінний ринок і Привоз як важливі міські простори.

Не обійшлося без дискусії про дату святкування. Ангеліна Любчак не відзначає 2 вересня як День міста, вважаючи прив'язку до 1794 року імперським наративом. Вона підтримує альтернативну дату — 19 травня. Жінка також критично оцінює проведення урочистостей під час війни, нагадуючи про щоденні втрати на передовій та обстріли. На її думку, місту потрібно змінювати підходи, інакше воно не виживе.