Одеський бойовий медик: від кав'ярні до евакуації поранених

У перший день повномасштабного вторгнення Євгеній був у кав'ярні, де готував нове меню. Вранці йому зателефонував друг і повідомив, що Росія розпочала війну. Тоді він вирішив стати на захист країни, згадавши присягу, яку склав у поліцейській академії.

Того ж дня Євгеній закрив кав'ярню та пішов до територіального центру комплектування. Через велику кількість охочих потрапити до війська одразу не вдалося. Уже 25 лютого він приєднався до одеської тероборони та разом із побратимами захищав підступи до Одеси біля Маяків.

До війни Євгеній мав освіту культуролога, працював баристою та виступав на сцені. З початком великої війни він пройшов навчання з тактичної медицини, працював на евакуаціях і стабілізаційному пункті. Нині він — старший бойовий медик артилерійської батареї 125-ї окремої важкої механізованої бригади Третього армійського корпусу.

Основне завдання Євгенія — вивозити поранених із поля бою, надавати першу допомогу та доправляти до стабілізаційного пункту. Також він відповідає за медичне забезпечення підрозділу й допомагає військовим із повсякденними проблемами зі здоров'ям. Інколи доводиться проводити серцево-легеневу реанімацію просто в автомобілі, щоб довезти пораненого живим.

Навіть на війні Євгеній не відмовився від звички з мирного життя — возив із собою пальник і гейзерну кавоварку. Одного разу, коли він варив каву за 15 метрів від військової частини, стався перший приліт. Людей якраз вивели на перерву, і кава порозливалася. «От, блін, гарна кава втратилася», — згадує він.

Окрім бойової роботи, Євгеній дедалі більше займається психологічною підтримкою побратимів. Ще до війни він отримав сертифікацію з цивільної психології, а у 2023 році пройшов курс із військової психології. За його словами, після евакуації поранені найчастіше просять подзвонити мамі чи дружині, інколи — дати сигарету. У такі моменти людина потребує не готових фраз, а того, хто вислухає без осуду.

«Краще замінити те, що "я розумію, через що ти пройшов", на "розкажи, якщо тобі не важко, через що ти пройшов". Поділися цим. Я не тисну. Я готовий і готова бути поруч», — пояснює Євгеній.

Він переконаний, що цивільна людина не може повністю зрозуміти досвід тих, хто бачив смерть, але може підтримати, якщо не намагатиметься прирівнювати свій досвід до військового. Саме так народжується довіра.

Після війни, вважає Євгеній, Україна зіткнеться з дефіцитом фахівців, які зможуть працювати з ветеранами. Багато військових звикають покладатися лише на себе або на побратимів. Коли вони повернуться до цивільного життя, бойові товариші роз'їдуться, а пережитий досвід залишиться. Через недовіру до цивільних психологів частина ветеранів може замикатися в собі або шукати спосіб заглушити переживання алкоголем.

Тому після війни Євгеній планує розвиватися у сфері психологічної підтримки військових і ветеранів. Він не відмовився й від довоєнних мрій: «Ну і так само, якщо воно десь вдасться дожити, то і ми про сцену, про кіно, про кав'ярні нікуди не ділися».