Справжнє значення назви «Україна»: історичний екскурс

В Одесі та області, як і по всій Україні, нерідко можна почути дискусії про справжнє значення назви нашої держави. Одні вбачають у ній «окраїну» — прикордонну землю, інші — «країну», тобто територію, заселену власним народом. Історик Павло Кириленко пропонує поглянути на це питання ширше.

Перша писемна згадка слова «Україна» міститься в Іпатіївському літописі 1187 року. Там ідеться про смерть переяславського князя Володимира Глібовича, і «Оукраина» вживається у значенні прикордонної землі. Подібні терміни фіксувалися й у документах Великого Князівства Литовського, Речі Посполитої та Московського царства. Наприклад, у московських літописах згадуються «німецька Україна» (Новгород), «литовська Україна» (Псков) і навіть «Казанська Україна».

Кириленко зазначає, що в європейській традиції назви країн часто походять від географічного положення. Так, Австрія (Österreich) означає «східна земля», Нідерланди — «нижня земля». «Якось германські народи зовсім не комплексують через подібні географічні назви, чому ж комплексують українці?» — запитує він.

Водночас історик порушує низку питань, які, на його думку, залишаються невирішеними в українській ідентичності. Чому русинів або малоросів нині часто вважають «неправильними» українцями? Чому в риториці війни з'явився термін «русня», хоча етимологічно він пов'язаний із «русичами»? Кириленко вважає, що ці суперечності виникають через відсутність чітко сформульованого світогляду, який би об'єднував усі історичні форми самоідентифікації українців.

На думку автора, головне завдання — припинити внутрішні чвари та сформувати візію майбутнього, де країна стане фортецею для свого народу, а не ареною для маніпуляцій.