На Одещині попрощалися з прикордонником Русланом Арабаджи, який загинув на Курщині

У селі Орлівка на Одещині 17 квітня 2026 року поховали військовослужбовця Руслана Арабаджи. Його життя обірвалося 7 лютого 2025 року під час боїв поблизу села Свердлікове Курської області РФ. Після того бою чоловік перестав виходити на зв'язок, і його вважали зниклим безвісти. Лише за рік, за результатами експертизи ДНК, родина дізналася про загибель.

Руслан народився 7 серпня 1995 року в багатодітній родині, був шостою дитиною серед дев'яти. Сестра Тетяна згадує його як доброзичливого, щирого та відкритого хлопця, який завжди допомагав батькам по господарству. Після навчання в Ізмаїлі він, навіть маючи лише один вільний день, їздив додому до батьків. У школі захоплювався спортом, найбільше любив футбол, брав участь у змаганнях та олімпіадах.

Після школи Руслан мріяв вступити до Одеської військової академії, але за станом здоров'я не пройшов медкомісію. Тож здобув професії секретаря керівника та оператора комп'ютерного набору в Ізмаїльському вищому професійному училищі. У 2017 році проходив строкову службу, а згодом працював у торгівлі та адміністратором в оздоровчому комплексі в Затоці.

У 2020 році Руслан здійснив давню мрію — уклав контракт і став прикордонником. Служив у 17 прикордонному загоні імені полковника Олександра Жуковського, обіймав посади від інспектора до начальника відділення інспекторів. Під час повномасштабного вторгнення брав участь у боях на Донецькому, Херсонському, Сумському та Курському напрямках. Серед побратимів мав позивний Молдован.

За словами сестри, 7 лютого 2025 року під час штурмових дій суміжні підрозділи отримали наказ відходити, а прикордонники залишилися на позиціях. Руслан першим зорієнтувався в критичній ситуації та передав побратимам команду відступати, оскільки ворог узяв їх у кільце. Він добровільно залишився прикривати відхід інших військовослужбовців. Його життєвим принципом були слова: «Ось візьміть мене — ким я був? А ким я став? М'яко кажучи, усім! А чому? Тому що я — український солдат! А український солдат ніколи не здається».

Після війни Руслан планував одружитися з коханою та створити родину. Він нагороджений відзнаками “За сприяння війську” та “За військову службу Україні”. Рідні створили петицію з проханням надати йому звання Героя України. У Руслана залишилися батьки, четверо сестер, четверо братів та цивільна дружина.