Водійка тролейбуса з Херсона після поранення переїхала в Одесу і повернулася за кермо

Ольга Бойчук — водійка тролейбуса з 21-річним стажем. Усе своє життя вона прожила в Херсоні, де працювала за кермом електротранспорту. Після поранення внаслідок атаки російського дрона жінка виїхала з рідного міста й оселилася в Одесі. З 1 квітня 2026 року вона працює на підприємстві «Одесміськелектротранс».

За зміну Ольга зазвичай виконує два-три рейси, кожен із яких триває близько трьох годин. Жінка каже, що на одеських дорогах рух інтенсивніший, а пасажирів більше, ніж у Херсоні. Вона завжди працює з мікрофоном і звертається до пасажирів, особливо в години пік.

«Коли „час пік“ вечірній чи ранковий, то дуже тяжко пройти від заднього майданчика до переднього. То я їм по мікрофону кажу: „Шановні платні пасажири, будь ласка, як в маршрутному таксі: ви виходите на задні двері і друженько йдете сплачувати проїзд водію“. І ви знаєте, дуже багато пасажирів реагують на таку інформацію», — розповідає вона.

Ольга завжди виходить на роботу охайною: з макіяжем, зачіскою та манікюром. Вона переконана, що водій — це обличчя підприємства й міста, тож намагається виглядати добре, щоб було приємно пасажирам. Жінка згадує, що після першого дня стажування в депо одна пасажирка запитала, чи в неї свято, бо та виглядала святково. Ольга відповіла, що так виглядає завжди.

Із початком повномасштабного вторгнення Ольга залишалася в Херсоні та продовжувала працювати. Вона виїхала до Одеси 21 жовтня 2025 року після поранення. Жінка розповідає, що йшла з роботи, коли побачила дрон. Сховалася під дерева, але вибухівка влучила поруч: від вибухової хвилі вона впала й поранила ноги. Сусіди допомогли накласти турнікет, а поліція відвезла її до лікарні, де вона провела 45 днів.

В Одесі Ольга живе з чоловіком і донькою, допомагає виховувати онука. Вона каже, що любить рух, тому вирішила повернутися за кермо. «Їдеш по місту, машини їдуть, люди ходять, дерева розпустилися, весною квітли. Дуже приємно, на душі якось радісно. Це моя улюблена робота. Вона мене змушує рухатися, дивитися за собою, мотивує», — ділиться жінка.

Серед пасажирів вона часто зустрічає переселенців із Херсона, які впізнають її, бо вона працювала без кондуктора. «Кожен день підходять, і плачемо разом, і обнімають. Кермо — це покликання. Мені дуже подобається моя робота, тому вирішила продовжити справу», — підсумовує Ольга Бойчук.