Печерні будинки Одеси: енергоефективність із XVIII століття

У межах Одеси досі можна побачити незвичні будівлі, які з'явилися раніше за саме місто. Йдеться про печерні будинки на схилах Шкодової гори — їх вирубували просто у вапняковій скелі, і вони стали частиною місцевої історії.

Перші такі житла почали облаштовувати наприкінці XVIII століття, коли після ліквідації Запорозької Січі частина козаків осіла в районі Хаджибейського та Куяльницького лиманів. Вони освоювали балки й схили, засновуючи хутори Куяльник, Усатове та Нерубайське.

Активне будівництво печерних помешкань розгорнулося в першій чверті XIX століття, коли з'явилися англійські пилки для видобутку ракушняку. Камінь випилювали прямо в скелях, і під час цього процесу нерідко формувалися житлові простори.

Це були не просто печери, а повноцінні господарства. У вертикальному урвищі вирізали фасадну стіну з вікнами та дверима, а кімнати заглиблювали в гору. Зазвичай облаштовували від трьох до п'яти приміщень, а в перекритті робили отвори для димарів. Ззовні розташовували подвір'я, городи та господарські будівлі.

Завдяки товстим стінам (понад метр) і глибинному розташуванню в таких будинках цілий рік трималася температура близько 14–15 °C. Узимку тут було тепло й сухо, а влітку — прохолодно. Криниці викопували як на подвір'ї, так і просто всередині помешкань.

Багато будинків мали виходи до підземних ходів, що було зручно для каменотесів, які могли працювати поруч із домом. Подібні житла зустрічалися в Усатовому, Нерубайському, Кривій та Холодній Балках, а також уздовж узбережжя — від Ланжерона до Малого Фонтану. Однак до нашого часу в межах Одеси вони збереглися лише на вулиці Гладкова.

Спочатку тут мешкали каменорізи, пізніше будинки пустували, а згодом їх використовували представники кримінального світу. Сьогодні ці споруди не є житлом: частина занедбана, але на схилах досі можна побачити рештки фасадів і навіть сліди побілки.